Стати батьками - дуже легко. Бути батьками дуже важко

Коли і з чогопочинаєтьсябатьківство? Вонопочинається з прийняттярішення про те, що ми хочемоматидитину і готові стати батьками. Цевідбуваєтьсяпо-різному в кожнійсім’ї. у кращомувипадку ми плануємоматидитину і заздалегідьготуємося до їїпояви на світ. Здоров’я, емоційний стан та інтелектуальнийрозвитокдитинизалежитьвід стану фізичного та психічногоздоров’яматеріпід час усьогоперіодувагітності, а успішністьрозвиткудитини - від умов життя.

Найголовніше у життідитини – целюбов до неї з боку батьків та тих людей ,щоїїоточують. Важливу роль відіграє і свідоместавлення до батьківства, грамотність у виконаннісвоїхбатьківськихобов’язків. Отже, зазирнемо у світбатьківськоїлюбові та світзнань про батьківство.

Зпершого моменту життядитинашукаєлюбові й підтримкисвоїхбатьків. ЕріхФроммвиділив два напрямки впливубатьків на життядитини: турбота про задоволенняфізичних потреб дитини, щовизначаєїїлюбов до життя. Коли батьки добреставляться до дитини, цедопомагаєїйзрозуміти: життяпрекрасне.

«Вихованнядітейпотребуєтерпіння ,самовідданості та внутрішньоїстабільності», - стверджуєспеціалістізвивченняпсихологічних травм дитиниТінаГрімберг. До того ж, дужеважливо знати, якінаслідки в душідитинизалишаютьнашівчинки, агресивнаповедінка, необережнівисловлювання.

Приниження – постійнеджерелопсихологічних травм. Як часто батьки спускаютьдитину з високогорівнясамооцінки на низькийпростими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»… Особистістьзнецінюється. Особливо небезпечноробитице в присутностісторонніх.

Тероризування. Згадаймо, як часто нам доводилосяспостерігати коли батьки залякуютьсвоїхдітей. Як легко вонипогрожуютьдітямфізичною карою: «Я не знаю, що я з тобою зроблю» або «Я ладна тебе вбити!», або «Я зараз візьмуремінь, і …».

Не меншетравмуєдитину й ізоляція. Наприклад, якщодитинузачиняютьукімнаті саму або, щегірше, в коморі, забороняютьїйгратися х однолітками.

І, нарешті, емоційнеігнорування. Скількибатьківвважають, щосуворевихованняпідготуєдитину до суворогожиття. І тому часто відмовляютьдитині у співчутті та турботі, не обіймають і не пестять, не цілують і не розмовляють з нею.

На жаль, у нашомусуспільстві, виниклаілюзія, щовідкритовисловлюватисвоїпочуття погано, що не потрібно часто говорити про любов. Партнер (чоловікабо дружина) має сам здогадатися, як я до нього (неї) ставляться. Так і виникли в нас психологічністосункиміж людьми, за яких ми не кажемодитині: «Яке щастя, щоти в мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти для мене найрідніший».

 

Як же нам навчитисяуникатипсихологічних травм дитини?

☺Насамперед, дорослим треба навчитисяформуватипартнерськідружністосунки в своїйсім’ї. навчитисяуважно й шанобливоставитисяодне до одного, відкритовисловлюватисвоїпочуття та обговорюватисвоїпроблеми.

 

☺Дужекориснонавчитисяборотисязістресом, мирно розв’язуватиконфлікти, уникатиїх.

☺Добребуло б зрозуміти, якихпсихологічних травм визазнали в дитинстві, і спробувати за допомогоюпсихологівїхподолати.

☺Вирішивши стати батьками, необхідноознайомитися з основами дитячої та віковоїпсихології, мистецтвом бути батьками.

☺Необхіднонавчитисяпрактичнихнавичок догляду за дітьми.

☺ У своїхдіяхнеобхіднорозвиватиздатністьрозповідати про своїпочуття й турботи батькам та друзям, виховувати в дітейуміннязахиститисвої права. Кориснорозвивати в дітяхуміннявідкладатиотриманнязадоволення.

Взагалі, чимкраще у вашоїдитинирозвинутісоціальнінавички та вміння, там краще вона почувається в товаристві людей, тимкраще вона захищенавідпсихологічноїтравми.

Що ж відбувається з дітьми, якістраждаютьвідпсихологічних травм? У немовлят у такихвипадкахможевиникнутинудота та блювання. Крам того, у такихдітейз’являютьсязатримки в розвиткумоторних та мовнихумінь, розвиваєтьсяапатія та байдужість. Як зазначаєТінаГрімберг, у психологічнотравмованихдітейпростежуєтьсяпорушення сну. У них розвиваютьсяшкідливізвички – смоктанняпальця, спробикусатися, розкачування, розлади в травленні, істерія.

Середрізнихвидівпсихологічноготравмуванняспеціалістивиділяютьсловесніобрази у ставленні до дітей. Словесніобразисприяютьрозвиткупевногоставленнядитинидосамої себе, розвиткуагресивності, бажаннязавдатишкодисобі та іншим людям. Травмованідіти часто справляютьвраженнязлих, нещасних. Часто відчувають потребу втектикуди-небудь, не маючинавітьчіткогоуявлення, куди.

На жаль, часто травмуваннядитинивдомасупроводжуєтьсяїїтравмуванням у школі. Дитина готова бачити у вчителізамісникабатьків, ставитися до нього (неї) з довірою. І коли вчитель поводиться стосовнодитини негативно, застосовуючинасильницькіметоди, цеабопороджуєпсихологічнітравми, абопоглиблює й без того глибокісімейнітравми.

 

Психологічнітравмуваннявшколіможутьвиявлятися в таких діях:

 

словесніобрази та приниження;

 

доведеннядитини до сліз криком;

 

обзиваннядитини дурнем чиідіотом;

 

потураннядітям, якізнущаються над іншими;

 

використаннядомашньогозавдання як покараннятощо.

 

Ми часто не замислюємося над тим, щовідчуваєдитина, коли публічнообговорюєтьсяабопроявляєтьсяїїнеуспіх.

 

Уявімобілякласноїдошки не дужевпевнену в собідитину. Вона пише на дошці. Намагається все зробитиякомогакраще. І раптомкількадітейзбудженотягнуть руки – вонихочутьвказати на зробленупомилку. Помилкаперетворюється у всенароднедосягненнякласу. А ученьв’яне, перестаєрозмірковувати, йогоувагарозсіюється. Успіху не досягнуто, а неуспіхстаєзвичнимявищем. Поступово у травмованоїдитинирозвивається негативна самооцінка: «Я нездібний», «Я нічого не можу».

У всіхвипадкахтравмування словом, ярлики, прізвиськаглибокороз’їдають душу дитини. У неїз’являютьсяоцінювальнісудження: «Я поганий», «Я нерозумна», «Я нікому не можуподобатися». Спочаткудитинадумає так просебезрідка, потім усе частіше, потімцестаєреальністю. Оточення ж бачить нас значноюмірою так, як ми самібачимо себе.